Візіократія

11– 24 лютого 2021

Інститут проблем сучасного мистецтва

Київ

Цього року тема проекту спонукає до осмислення існуючих концепцій теорії візуального сприйняття. Куратори пропонують замислитися над злиттям досвіду віртуального і реального, який у 2020 році торкнувся кожного. Добре це, чи погано, але наслідки цього синтезу відчутні вже зараз.

«Наше сприйняття має особливу чутливість до візуальних атрибутів краси, процвітання та успіху. Саме тому світові імперії використовували в своєму звеличенні золото, квіти, оголене тіло та радісні обличчя. Той, хто міг дозволити собі всю цю розкіш, опинявся всередині ореолу слави, навіть діючи всупереч моралі та інтересам суспільства.
А все тому, що приваблива картинка знижує критичне мислення, активуючи передчуття задоволень. В такий спосіб візіократія направляє зір, змушуючи суспільство асоціювати суб’єкт влади тільки із змінами на краще.
Спроби радикальної емансипації від цього архаїчного феномену з'явились в експериментах авангардистів. Квадрат Малевича фактично став передвісником нової ери іконоборства, яка в різних формах триває і донині.
Однак перебудувати візуальну культуру не так просто. Адже навіть там, де зникають зображення, їх місце зазвичай займає література та ідеологія, розвиваючи залежність від дискурсу. Традиція підкоряти свідомість емоційно забарвленим картинкам, словам і текстам є настільки сильною, що її деконструкція асоціюється, переважно, із хаосом та божевіллям.
З огляду на це, очевидно, що візіократія міцно вросла в масову культуру, проте усвідомлення цього факту відбувається хіба що на території сучасного мистецтва».