Він – на війні, сидить в окопі, захищає, не спить, вбиває, плаче так, щоб ніхто не бачив. Вона – вдома, чекає, боїться, кожного дня прокидається з величезною кулею свинцю у грудях, плаче так, що гуде вулиця. Він – колона, стовп, перше і основоположне. Вона – дім, прихисток, тепло та спокій. Вони – сполучені посудини, і об’єднує їх озеро вогню. Вогонь горить через простір і час, через невизначеність і страх майбутньої втрати. Від того вогню йде стільки тепла, що гріється земля і топиться грудневий лід.