Травма залишається з людиною назавжди. Навіть загоюючись, вона залишає по собі шрам, який відчувається, болить, говорить. Травма лишає людину неповною, ізольованою від оточення, невидимою.

Швидше загоюється та травма, яка вчасно полікована і оплакана. Та оплакати травму страшно - це означає проявити свою вразливість. Ця сторона людини в повсякденній боротьбі старанно маскується та приховується. Та сторона, яка залишилась з глибокого дитинства, та не перетворилась на рудимент. Сторона, яка перейшла вглиб, у інший вимір, у простір підсвідомого, за межу.

Так травма тісно пов’язана з соромом. Щоб переступити через свій сором, треба заплатити велику ціну - розповісти свою таємницю. А кожна таємниця хоче бути розказаною.

Легше виліковується та травма, яку засвідчили інші. Послухали і почули, побачили і подивились, осягнули і відчули. Гори все бачать. Вони бачать травму і свідчать про неї. І травма гоїться.