Коли ти прийшов до мене з війни, ми мали мало часу, менше двох днів. Я не знала, що я можу питати в тебе, а про що краще промовчати. Ти намагався бути таким, як завжди, але війна в твоїх очах рубала повітря на кухні, була гострою, смердючою, страшною. Вона проскакувала в твоєму погляді, у зажованих словах, у різких рухах, в нервових пальцях. Коли я питала, ти відповідав: «Я не хочу це нести додому. Я залишу це там. Тобі не треба цього знати».