Скільки я пам’ятаю себе, мій батько був алкоголіком. Весь його світ був у пляшках. Через алкоголь він чув і бачив світ, через алкоголь він говорив зі світом. Він знав тільки такий спосіб та іншого не шукав. Він зім’яв весь світ та запхнув його у пляшку. Як майстер, який будує кораблі в пляшках.
Та світ мого батька у пляшці був страшний, повний ненависті, образи, інфантильності, маніпуляцій. Мені довго довелось жити в тому світі з ним. Мені доводилось його слухати довгі години, щоб стримувати той вогонь, який міг вбити нас із мамою. Я мусила вберегти маму і себе від смерті.
Мій батько горів і згорав, його світ горів разом із ним, і в тому світі горіли ми з мамою. Ми плакали і думали, що наші сльози погасять ті вогні. Ми думали, що ми зможемо бути сім’єю. Але цього не сталося.
Натомість капало багато крові. Всюди, куди йшов мій батько, залишалась кров і біль.