Жир наростав роками, справно виконуючи свої обов’язки. Він робив тіло об’ємнішим. Тіло займало більше місця. Справляло враження важливості, великості, старшості, досвідченості. Коли людина з жиром заходить до кімнати, всі зразу бачать, що то не просто хтось такий зайшов, а радше людина, яка знає, яка бачила життя, поле перейшла. Жир оберігав, захищав. Від любові, роздягання себе перед іншим, показування свого тіла. Від закоханості та розставання, і, як наслідок, від неминучого болю. Та пройшов час, пройшли роки, і з’явився досвід. І мудрість стала легшою. Вона перестала спиратись на своє відображення в чужих очах і думках. І жир почав випаровуватись. Поволі, по молекулі, знімаючи з тіла тягар. Тягар невимовний бути важливим, бути красивим, бути прийнятим.