ОЛЕНА КАЇНСЬКА

На початку цього року ми стикнулись з реальністю, яка здавалась можливою лише в апокаліптичних фільмах чи футуристичних романах. Ми усвідомили, що є беззахисними перед загрозами, здатними знищити нас як вид на Землі в одну мить. Жахаючись сумної статистики, ми намагались розібратися у ситуації, а коли розуміли, що запитань більше, ніж відповідей – ховалися в обмежених площах своїх осель від страху, невідомості та невизначеності. Ми нарешті збагнули, що не все можемо контролювати, що нам слід пригальмувати, змінити усталений ритм життя, звички, мислення, та подумати про інше – про майбутнє та наші цінності.

​

Період самоізоляції став найкращим часом для творчих рефлексій, адже митці надзвичайно чутливі до усього, що відбувається довкола. Вони дуже тонко відчувають болі та страхи суспільства, миттєво реагують на зміни, а іноді навіть можуть передбачити їх. Усвідомлюючи це, у квітні цього року Музей історії Києва запропонував митцям поміркувати над майбутнім світу в умовах шаленого розвитку технологій, криз світової економіки, пандемій та незворотних змін клімату на планеті.

​

Що ж чекатиме на нас далі? Космотуризм, контроль над погодою, фізичне безсмертя, дружба з роботами чи повстання машин…?