Наш світ дивно великий, безмежний, вміщує в собі усе. Прекрасність ранньоосвячених дарів, прокидання рано-вранці, нічні чування, непрозору глупість, злі думки. Все, усе це в ньому є.
Світ наш славний і красивий, і разом з тим потворний і гострий. Одягнутий у світло посеред непроглядної безодні. Наче світло свічки в глибокому колодязі. Той, що перебуває в глибинному часі, якого ми так і не спромоглися збагнути.
І ми з народження до похилого віку вчимося відділяти світло від темряви. Все, що нам попадає, сортувати. Що не потрібне, не приймати. А що потрібне й корисне – плекати й леліяти. Вчимося в спокої тримати серце, і вирощувати розумні думи. Вчимося солодко спати і досхочу пити. Вчимося не стукатися один об одного, і не бути дуже довго самотніми. Ми знаємо, що час тут наш відміряний, але всі робимо вигляд, що не помремо ніколи.
Коли приводимо до порядку свій сон і думки, шлях стає прозорішим і ясніше, куди йти. І що робити вранці найперше після прокидання. Коли шлях запрозорів, трохи нам відкриваються таємниці ночі й ясності дня. І ми складаємо уклад свого життя відповідно до найвищого чину.