Подія «Лютий_2 лютий_10» була для нас дуже важливою. Повномасштабна війна в Україні триває вже два роки, а з урахуванням драматичних подій лютого 2014 року на Майдані Незалежності в Києві – 10 років. Це неймовірно важке десятиліття в історії України, Українок і Українців, які попри все залишаються мужні, відстоюють свою позицію з високо піднятою головою.
Говорити про війну, яка триває, надзвичайно важко. Проте ми відчуваємо, що говорити про неї треба – заради уваги світу, а також щоб не придушувати нашого болю і втрати. Розмова про війну, особливо про те, як вона нас змінює, що вона не може змінити і якими ми будемо, коли вона нарешті закінчиться, якось закріплює нас у реальності. Ця розмова також свідчить про те, що ми не самотні в цій трагедії. Що ми можемо розраховувати один на одного, постійно, завжди. А також, що ми вміємо творити попри все – таким чином відстоюючи нашу власну ідентичність.
Українська культура в умовах війни – це окрема і надзвичайно важлива форма опору, а також мужність працювати з травмою. Це має для нас величезне значення.