Якби навіть я почала вам розповідати в деталях про цю подорож, я б не змогла розповісти навіть двох відсотків. Бо ці емоції та переживання не відображаються словами. Вони для цього надто глибокі, багатошарові, неоднозначні, мінливі, такі справжні.
У моїй подорожі на мистецьку резиденцію змішалось усе, поєдналось між собою у невловиму суміш, яку неможливо передати чи показати, яку можна лише пам’ятати із вдячністю та любов’ю.
Я вдячна, що попала сюди тепер, саме отак, саме в той час і саме з цими людьми. Мій час тут містив усе, навіть буддистські ступи, Кримські сосни, солодкий запах вечірнього повітря, потойбічні портали, про які всі чули, але ніхто не бачив, магічні кристали, ступити на середину яких можна лише обраним, чарівні пахучі рослини, цілющий різнокольоровий дим, спогади про минуле і мрії, чортів та демонів, що виглядали з шибок хати баби Зіни, але боялись йти до нас, бо ми б їх розчинили своїм світлом, величезну кількість зір і неопізнаних літаючих об’єктів, ранкову каву і пообідню сієсту, татухи і самокрутки, ескізи і картини, змію, що впіймала рибу, подавилась нею і померла просто у воді, саморобні ножі з кременю, шматки трипільських глечиків, піца, банош, деруни, борщ, вареники зі шкварками, гіркі огірки, налисники, домашнє варення з малини, літній душ, запах вогнища від сорочки, сусід по кімнаті, який приніс вранці кави з магазину, історії, що не мають ні початку, ні кінця, руками і одягом, заляпаними фарбою, зіницями, розширеними від переживання щастя, волосся, яке він зістриг з моєї голови і птахи розберуть його собі на гнізда.
В цю подорож я вирушила з незнайомцями, а повертаюсь із неї з друзями, які раптово стали мені близькі, різні, такі дуже свої. Мені може бракувати мужнього воїна-шамана, глибоких розмов, єднання думок, закоханості, що виникає і одразу ж розчиняється в спекотному повітрі, прозорої легкої води, яка змивала з нас геть усе зайве і дарувала присутність тут і тепер.
Ми мали можливість зупинити час, видихнути, перепочити, розібратись зі старими думками. Які давно пора закопати в землю або спалити.
З собою я привезла священний попіл, який треба мастити собі на чоло і на серце, древні мантри, які співав Бог, коли створював світ, камінь, що містить всередині ще один камінь, сушені рослини, кабачки, кольрабі, книгу про Бакоту, малюнки друзів, які я оформлю в рами, букетик лаванди, перстень із содалітом, який оберігатиме мене.
Ще я повезу із собою бажання залишитись тут назавжди, купити хату баби Зіни і прогнати з неї демонів, нанести туди своїх котів і собак, насипати соломи, щоб було м’яко і тепло, навішати гамаків і ловців снів, оберігати це місце, як Хранитель оберігає Священний Портал.
Ця подорож зцілила мене, допомогла мені згадати саме себе, відчути, що треба себе не ліпити і не точити і не творити, а слухати. Бакота дала сили зібрати загублені фрагменти душі, згребти їх докупи і запросити їх знову стати мною. Я тепер буду цілісною і повною, сильною і могутньою, і дуже сміливою.
Я поки я знову почала спати, слухати музику і танцювати, і мені знову дуже хочеться цілуватися.